Розповідають старожили села Первісник Ганна Іванівна, Швабко Євдокія Юріївна, Євенчук Ганна Федорівна, що їхні бабусі і дідусі оповідали їм про те, що колись територія села була безлюдною. Улоговина, що знаходилась на правому березі річки Білий Черемош, як верхня річкова тераса, була вкрита у теплий сезон року густою травою. Ближні поселенці вирішили використати цю територію для випасання худоби. Загнали сюди коней. Коні, після випасу, поверталися гарними, ситими. А з часом цю територію так і стали називати землею для коней – Конятин.
Процеси заселення нашої території розпочалися давно. Сліди поселень виявлено ще з початку ХУІІІст. Перших хат та їх господарів було зовсім мало (будинки Матеящук Юрій, Комариця Степан, Григоряк Дмитро). З роками населення поступово збільшувалося. З покоління в покоління продовжувалися конятинські родини. Трудові ресурси: загальна кількість працюючих – 242 чол. Пересічена густота становить – 18 чол. На 1 кв.м. Рівень заселеності території села не одинаків, що пояснюється великою різноманітністю природних умов. Густіше заселена територія міжгірної улоговини(правий берег р.Білий Черемош), а схили хуторів Плита, Глибока, частина Зеленого заселені значно рідше. Центральна частина улоговини заселена і забудована і добре освоєна конятинцями.
